Захара Беркута; його знали люди на кільканадцять сажнів; сподом попід ті стіни вузькою щілиною шумів і пінився, розбиваючись по каменях, котрими усіяне було його дно, і навіваючи свіжий холод на всю долину. По обох боках остінка. Раптом, мов на даний знак, звернулися в сторону села. Там, на шляху, що вів від села попри водопад у гори, показалася невеличка громада пишно построєних, оруж-них.